ПЕРВОНАЧАЛIЕ СЛАВЯНЪ И ПРОИСХОЖДЕНІЕ ДЕРЖАВСТВА ИХЪ
Первоначаліе и проісхожденіе державства [ихъ] народа Славенскаго, не такѣ возможно удобно познати, понежъе кромѣ того, что Славяне мало почітали кніжную науку, и ученыхъ людеи. Не предъуспѣвало имъ время внімати ученію и наукамъ, они бо быша пріродою варвары, и жітелствовали между такіми же людми свірѣпыми и варварскіми, съ которыми непрестанно воеваліся. Того ради изъ начала были не знаеми, въ пространныхъ степяхъ народа варварскаго. Тогда перво оказаліся, когда на Греки и на Рімлянъ [отъ которыхъ въ началѣ процвѣтали науки, погубіли и пісаніе и краснорѣчіе купно] наступали, оѕлобляли, и мало неіскореніли ихъ оружіемъ, Парѳяне, Готѳы, Вандалы, Аланы, Лонгобарды, Срацыны, Гунны. И на конецъ сіи Славяне въ толікое утѣсненіе и бѣдство оныхъ Грековъ и Рімлянъ прівели, что весма пренебрегли, ніже времени имѣли опісати первоначаліе свое, также и ѕлодѣиства людеи чужестранныхъ; А наіпаче по многімъ прічінамъ ненавістніковъ своіхъ.
Петръ Крузберъ Голандевъ въ кнігъ 3, о Сѣверныхъ, Увікіндъ Увагрезъ въ кнігѣ 1, о Германіи; и Александръ Гвагвінъ въ своеи Сармаціи, разсуждаютъ, что Іафетъ болшіи сынъ Ноевъ, отъ котораго возимѣлъ первоначаліе народъ Славенскои; послѣ оного памятного потопа, напісанного во священномъ пісаніи, посѣлілся во Азіи перво; По томъ его потомки пошли во Европу на Сѣверъ, и поставіли своя обіталіща въ Скандінавіи, идѣже возрасли въ безконечное чісло.
Имѣли 200 отечествъ и населіліся во оныхъ мѣстахъ, которые суть отъ горы Тавра Кілікіиского къ Сѣверу, при Океанѣ Сѣверномъ половіна Азіи, и по всеи Европіи, даже до Океана Брітанского. Извѣстіе сего людонаселенія изьято, и отъ протолкованія самого имене Іафетова, которое значітъ разшіреніе; и отъ счастлівого благословенія Ноя отца его, которои провідѣвъ три состоянія будущія жізни человѣческія, и назначівъ всякому свои урядъ [чінъ] тремъ своімъ сыномъ, чтобы каждыи изъ ніхъ согласовался своему опредѣленному званію. Рекъ Сіму: иди яко Священнікъ исправляя божественную Службу. Хаму же трудіся, воздѣловая землю и поля, и обучаяся художеству рукодѣлному. Іафету, правітельствуи и защіщаи яко Царь, и обучаіся оружію яко воінъ. Которое пріказаніе, или завѣтъ Ноевъ былъ потомъ охраняемъ ненарушімо отъ потомства его сыновъ. Того ради Славяне изходящіи отъ Іафета, всегда были во оружіи храбры, и начальствовали надъ многіми людми. Но понеже нізходящіи отъ Іафета, возрасли и умножіліся въ чісло такое, что велікая Скандінавія не могла ихъ вмѣщати, отъідоша отъ оныя. И оставя жіліща отеческая многочісленная, покоріли себѣ всю Сармацію Европскую, которая [по Птоломею] на Востокѣ оканчівается моремъ Меотісомъ и Дономъ, отъ Запада опредѣляется Віслою Рѣкою, отъ Сѣвера Океаномъ Сарматскімъ, отъ полуденнои страны горами Корпатами.
Случілося оное первое отшествіе Славянъ изъ Скандінавіи во время Оѳоніеля, учіненного наслѣднікомъ по Юзее наслѣднікѣ Моѵсеевѣ. Которои Оѳоніель былъ судіею Евреомъ, въ лѣто отъ Міросозданія 3790, прежде прішествія Хрістова за 1460 лѣтъ, въ которое время вышли изъ Скандінавіи Готѳы, подъ тѣмже именемъ и Славяне, которые были съ Готѳами одінъ тотъ же народъ.
И тако народъ Славенскои покорівъ державству своему всю Сармацію, по томъ раздѣлілся въ разные начальства, и тогда получілъ разные себѣ имена; сірѣчь:
- Венеды,
- Славяне,
- Анты,
- Верлы или Ерулы,
- Аланы или Маесагеты,
- Гірры,
- Скірры,
- Сірбы,
- Эмінклены,
- Даки,
- Шведы,
- Ѳенны или Ѳінны,
- Прусы,
- Вандалы,
- Бургондіоны,
- Готѳы,
- Остроготѳы,
- Візіготѳы,
- Геты,
- Гепіды,
- Маркоманны,
- Квады,
- Авары,
- Певкіны,
- Баштарны,
- Роксоляны или Руси,
- Ляхи,
- Боеми или Чехи,
- Шленцы, и
- Булгары,
которые всѣ были, едінъ тоіже родъ Славенскои, которыи еще и нынѣ боліи всѣхъ есть иныхъ народовъ, понеже народа и языка Славенского, не токмо суть оные, которые жівутъ во Ілліріи, во Истріи и Карпатѣ, но еще многіе иные превелікіе и сілнѣішіе народы:
- Булгары,
- Ращсцы,
- Ращіане,
- Сербы,
- Бошнаки,
- Карваты,
- Петы Горски [то есть сосѣди пяти горамъ],
- Русы,
- Подоляне,
- Поляки,
- Москвітяне, и
- Черкасы,
- и оные, которые жівутъ далеко при Голѳѣ Венедіцкомъ, даже до рѣки Албіи, которыхъ останки еще и нынѣ суть наріцаеми отъ Германъ Славяне и Віндяне или Вінды, а конечно
- Лузацы,
- Кассубіи,
- Моравы,
- Літвяне,
- Шленцы и
- Боемы.
Того ради языкъ Славенскои распростірается отъ моря Каспіиского, даже до Саксоніи, и до моря Адріатского таже до Германского. Сеи народъ Славенскои всегда показовался свірѣпъ, храбровоененъ, и всегда славожелателенъ.
Древніи обычаи у Славянъ былъ, еже не жіти нікогда во едіномъ мѣстѣ, но по прістоіности попасовъ, или яко непріятелеи, отбѣгаше, или казалося имъ тѣсно, премѣняли жітелство, и преносіли своя стяжанія, жівуще всегда подъ шатрами, воевателны, вольны, и неукротімы.
Во время Августа Цесаря жіли смѣшены между Ѳракіанъ, а по томъ овладѣли оружіемъ мало не всю Европу, и велікую часть Азіи и Аѳріки. Аще со прілѣжаніемъ разсмотренъ будетъ сеи народъ Славенскои, то не обрящется въ прошедшіхъ временахъ другои храбрѣішъ; понеже сеи со удобностію претерпѣвалъ стужу и жаръ, и вся протчіе неспособности воінскіе. Всегда безстрашенъ предстоялъ, воеже полагати жізнь свою въ тысящь бѣдствъ, нікогда не былъ во всемъ покоренъ державству Рімскому. Наіпаче когда Славяне во времена Максіміліана Цесаря перешедъ Істръ рѣку или Дунаи, вошли во Іллірію, въ Паннонію, ивъ Місію, опустошіли все, наступали на полки Рімскіе храбро, и прогоняли такъ, что державство Рімское всегда прінуждено было удержівать себя отъ воінства Сарматъ, разсуждая себѣ за превелікои учінокъ, когда тѣмъ склоняяся, ихъ свірѣпство отвращали отъ себя.
Порода Венедовъ была, на иные три раздѣлена, нареченные, Венеда, Анта и Славенская, которые проізошли всѣ три отъ тогожъ едінаго корене Скандінавского;
Славяне еще въ Сармаціи жівуще, чініли непрестанные воіны протівъ разныхъ народовъ, и всегда были славными побѣдітелми, отъ чего воспріяли и имя сіе, еже наріцатіся Славянами, подъ которымъ именемъ [по сказанію Ріналда Врітанского въ 1 кнігѣ Врітаніи лѣтопісеи] учінівъ едіну сілную флоту на мори Энедіискомъ, наступали на Англію, ибо они будучи человѣцы веліки возрастомъ, вмѣняліся за богатыреи, но послѣ какъ прогналъ ихъ отъ того острова сілною рукою Брутъ, сынъ Сілвія внука Енеова, то прінуждены они новыхъ себѣ жіліщь искать, и пріплыли ко брегомъ Саксоніи ніжнеи, нынѣ же нареченные Ѳрізіи, гдѣ тогда нікто не обрѣтался: и вышли было на сухои путь, но скоро прогнали ихъ жітели того мѣста паки во своя Карабли; и оттуду отплывъ со своіми Караблями, прошли внутрь къ Западу, дондеже вошли во устьѣ рѣки Мозы, и остановівшеся тамо по нѣсколькомъ времени блізъ древнеи Влардінге, построіли Фортецію ѕѣло крѣпкую, которую отъ имени своего наіменовали Славенбургъ за 900 лѣтъ прежде прішествія Хрістова.
А оные которые отгнали Славянъ, были Шведы первопрогнатели Алановъ, обітавшіхъ по всему оному тракту мѣста лежащаго между рѣкъ Ѳлевы и Швевы.
Другіе Славяне по томъ, которые въ то время осталіся въ Сармарціи, мужественно стояли протівъ Александра Велікого, которои домогался покоріти ихъ себѣ; и убіли они Менедама Капітана Александрова, изрубіли въ штуки, такожде 2000 пѣхоты, и 300 конніцы Македонцовъ, и хотя Курціи прілагаетъ сеи разумъ и воеваніе къ Скіѳомъ, послѣдуя въ семъ своемъ мнѣніи, погрѣшенію другіхъ пісателеи Італіанскіхъ, которые когда не дознаваліся имени коего лібо народа наріцаемаго отъ ніхъ Варварами, то абіе нарекали [якоже сказуетъ Албертъ Кранціи] Скіѳами, однакоже чітается ясно въ томъ же Курціи съ протчіми пісатели, что предреченное разбітіе было воіскамъ Александровымъ отъ Славянъ,
понеже по семъ пріложілъ Курціи, что ко Александру Велікому прішли Послы Германовъ восточныхъ, [ которые отъ спісателеи оныхъ временъ наречены Сарматами и Скіѳами; А отъ насъ Венедами, отъ себе же самыхъ назваліся Славянами] чісломъ 20 пословъ по своеи обыкности на конѣхъ, которые пріняты будучи въ шатрѣ Царскомъ и посаждены, усшавіли очи свои на ліце Царское, аки измѣряя смыслъ его по возрасту тѣлесному, которое имъ показалося не веліко и неравно толікои славѣ; по томъ едінъ изъ ніхъ старѣішіи началъ говоріти сімъ образомъ:
Аще бы боги восхотѣли, чтобъ возрастъ твоего тѣла былъ равенъ желанію мысли твоея, тобъ весь свѣтъ не могъ тя вмѣстіти; ты едіною рукою касалсябъ Востоку; а другою бы Запада, и получа тое, похотѣлъ бы знати, гдѣ сіяніе толікого божества сокрывается: тако что ты желаеши вещеи, которыхъ не можеши постігнути.
Ты изъ Европы идеши во Азію и изъ Азіи во Европу преходіши, когда побѣдіши весь родъ человѣческои, тогда уже со ѕвѣрми съ лѣсами и съ снѣгомъ и съ рѣками будеши воеватіся. Или незнаеши, что велікая древа долгімъ временемъ ростутъ, а по томъ во едінъ часъ изкореняются?
Безуменъ есть тои, которои плодъ оныхъ древесъ точію смотрітъ, не измъряя ихъ высоту; Зри себѣ что ежели желаешъ на самыи верхъ онои взыти по вѣтвіямъ за которые будешъ хвататіся, да бы не упасти на землю;
И левъ нѣкогда бываетъ снѣдь малѣишіхъ птіцъ; желѣзо отъ ржавчіны снѣдается, и ніедіна убо вещь бываешъ толіко тверда, которая бы не имѣла боятіся бѣды, отъ другіе вещи немощнѣішеи.
Какое дѣло намъ съ тобою? Мы нікогда не пріходіли на твою землю, якоже знаеши откуды ты идеши, того ради не возможно и намъ пребывати, непознаваемымъ жівуще между превелікіхъ лѣсовъ, не можемъ покарятіся кому, но ніже хотімъ быти господа.
Дары же наши вамъ уже даны, да тѣмъ возможете познати людеи Скіѳскіхъ; пара быковъ, одна соха, стрѣлы, копіе, и едіна чашка. Сія вещи употребляемъ и съ пріятелми, и протівъ непріятелеи; жіто нажітое трудомъ, быковъ нашіхъ мы даемъ пріятелемъ, съ німи мы въ чашкахъ віно жертвуемъ Богамъ; а непріятелеи изъ далека стрѣлами встрѣчаемъ, а въ блізу копіемъ поражаемъ; такімъ образомъ мы побѣділи Царя Скіѳскаго [здѣ відітся яко послы не Скіѳяне были, якоже Курціи упомінаетъ] и Мідскаго, такожде и Перского, даже до Егіпта путь намъ былъ оттворенъ;
Но ты хвалішіся гонятіся за разбоініками: ты самъ едінъ разбоінікъ всѣмъ народомъ, которыхъ побѣділъ еси; взялъ еси Лідію; и овладѣлъ Сорію, ты держіши Персіду, въ твоеи власти суть Бактріане, ты во Індію хощеши итти, и уже еще ты же протягаеши на наши скоты, твоя сребролюбівые и несытые руки; Что ты требуешъ отъ богатствъ, которые творятъ тебя имѣти многую славу? ты первыи изъ всѣхъ протчіхъ изобілуеши славою; понеже еліко болши получаеши, толіко болши желаеши того, чего неимѣеши. Недоволно тебѣ, коліко мѣшкалъ еси окрестъ Башовъ, когда хотѣлъ ихъ побѣдіти; Согдіане паки начали воіну, тебѣ отрыгается воіна отъ побѣды.
Но хотя ты вмѣненъ превелікъ и премощенъ паче иныхъ, но всякімъ образомъ нікто неможетъ на себъ содержати Государя чужестранного. Преправішся не много за Донъ [другая околічность осуждающая погрѣшеніе Курціево о скіѳѣхъ] и узнаеши въ коліко разстояніе оное распростірается; Скіѳовъ ты нікогда непостігнешъ, убожество наше скорѣіше есть, нежели твое воіско носящее съ собою грабленіе многое толікое народовъ. И аще ты повѣріши, что мы обрѣтаемся далеко, ты увідіши насъ стоящіхъ въ своіхъ обозѣхъ; понеже тоюже мы борзостію и гонімъ и бѣгаемъ.
Мы слышімъ, что у Грековъ въ посмѣяніи наша степь; но мы вящше любімъ лѣса пустые и тощые всякого землевоздѣланія, нежели грады и изобілные маетности; того ради держи руками сжату твою фортуну, понеже она есть непостоянна, и протівно своеи воли не задержітся; того ради должно послѣдовати здравоносному совѣту, которои тебѣ подаемъ, и которой тебѣ настоятщеи союзъ подаетъ, лучши будетъ тебѣ положіти узду на твою фортуну; ради лучшаго управленія тои на шѣи. Сказуютъ что фортуна безъ ногъ есть, и что она толко имѣетъ руки украшены перьемъ. И когда подаетъ руки не попускаетъ коснутіся періи.
Всеконечно, ежели ты еси Богъ, то долженъ ты человѣкомъ подавати благотворенія, а не отъімати ихъ своіственная; Аще же ты человѣкъ, памятуи себе всегда быти такова. Безумное есть дѣло воспомінати тебѣ о томъ, о чемъ ты забываешіся.
Которымъ не учініши воіны, возъімѣеши ихъ за пріятелеи, понеже между равными претвердѣіша обыкла быти дружба. Равные могутъ называтіся оные, которые нікогда не учініли опыту своіхъ сілъ, но и отъ тѣхъ, которыхъ ты побѣділъ, опасаіся еже вѣріти яко суть пріятели; понеже между господіномъ и рабомъ, не можетъ состоятіся любовь постоятелна. Но мы и въ мирѣ обыкли охранять прічіну воінѣ; невѣріте ли что мы съ прісягою подтверждаемъ мілость, осмотряти вѣрность и нашу прісягу? Иная осторожность употребляемая у Грековъ, которые подтвержаютъ свои дѣла прізываніемъ боговъ. Не требуеши пріятеля въ дружбѣ, о которомъ ты долженъ усумнѣватіся? Кто не кланяется людемъ, обманываетъ боговъ, ты подлінно насъ будеши имѣть за сторожеи Азіи и Езропы. Мы гранічімъ Бактру, гдѣ Донъ еѣ раздѣляетъ; а съ другои стороны Дона, даже доле Ефрата есть слухъ, что сопряженна Македонія съ холмами фракіискіми и съ ея горами; того ради разсмотри, аще суть сосѣди другъ другу царству твоему? надлежітъ насъ имѣть пріятелми или непріятелми.
На тотъ разговоръ Варваровъ возъотвѣтствовалъ Царь, что онъ желаетъ служіть своеи фортунѣ, на которую уповалъ много; и тако отпустілъ послы Славенскіе, съ которыми послѣди сразівшіся воіски Александръ, не мало своіхъ потерялъ, а непріятелемъ учінілъ малои уронъ; но понеже немогоша оные воспротівітіся такому воиску устроенному всякімъ оружіемъ, прінуждены отступіти по обыклости своеи внутрь Сармаціи, въ которои учініли по томъ знатные и ясные дѣла счастлівымъ и благопоспѣшнымъ случаемъ.
Сеи храбрыи народъ Славенскои, нікогда пребывалъ успокоенъ, наіпаче въ наступаніи временъ. взірая убо на дѣла преболшіе, намѣрілся оставіти пустыни Сарматскіе, по которому дѣиствітельству, раздѣліліся на 2 части, едіна пошла до Сѣвера, и засѣла береги моря балтіиского, страну протяженну на 250 міль Германскіхъ, между Германіи, Пруссіи, Лівоніи, Руссіи, и бреговъ протіволежащіхъ Даніи, Готѳіи, и Фінляндіи, даже до Выборха, и назвалася Генета или Венеда, Германами нареченна Венденъ, отъ Італіанъ Слава, а отъ нашіхъ Вандала. О сіхъ Венедахъ Славянехъ, будетъ повѣствовано по семъ во своемъ мѣстѣ: Другая часть Славянъ Сарматскіхъ обратілася къ полудни, засѣла бреги Дунаіскіе, отнюдуже искали овладѣти Государствомъ Рімскімъ, которого земли и провінціи, толіко оѕлобляли, что на конецъ покоріли многіе.
Прокопіи Лезареискіи, которыи первыи былъ спісатель о сіхъ славянехъ и о воінахъ учіненныхъ съ Рімляны, въ первои кнігѣ о Готѳѣхъ, тако пішетъ о Славянехъ: при семъ средствѣ, Мартінъ и Валеріянъ, пріѣхали къ Велісарію, [Генералу Царя Іустініана] ведуще съ собою 16000 салдатъ, изъ которыхъ болшая часть были Гунны, Славяне, и Анты, которые жівутъ обонполъ Дуная рѣки не далече отъ ея береговъ: Велісаріи возрадовався о пріходѣ ихъ, намѣрілся сразітіся съ непріятелемъ. Тоіже спісатель во 2 кнігѣ повѣствуетъ, что Велісаріи хітрствовалъ, что бы плѣніти нѣкакого человѣка знаменіта изъ непріятелеи, да бы извѣстітіся съ какою надеждою Варвары страдали толь тяжкіе бѣды; Валеріянъ обѣщалъ ему дѣіствителство намѣренія, чрезъ нѣкоторыхъ отъ народа Славенского, которые были подъ его знаменемъ; по неже были обычаіны стояти прікрывшіся подъ какімъ лібо каменемъ или древомъ, и тѣмъ образомъ взяти кого хотѣли отъ непріятелеи, о чемъ и на Дунаи, гдѣ они имѣли своя жіліща, и въ Рімѣ протівъ иныхъ Варваровъ, учінілъ искусство, того ради избралъ Валеріянъ едінаго изъ сіхъ Славянъ, сілнѣішаго и и храбрѣішаго и мочного, которыи поощренъ обѣщанми отъ Валеріяна, прежде разсвѣтанія вскочілъ на холмъ, гдѣ по всякъ день біваліся за кошеніе травы конемъ, и тамо легши на землю покрывшіся терномъ, таілся даже учінілся день, едінъ нѣкоторои Готѳъ, пріѣхалъ взяти травы не надѣявшіся подвоху, на которого внезапно скоро Славянінъ нападши созади, и охватя крѣпко поперегъ, прінесъ въ обозъ Рімскои, предалъ его Валеріяну. Тоіже Прокопіи пішетъ въ 3 кнігѣ, что едінъ нѣкогда Халдівіи изъ фаміліи и двора Іустініанова, толіко презіралъ денги, что онъ ѕѣло роскошно жілъ своімъ имѣніемъ, когда несталъ имѣть нічего, учінілъ его Іустініянъ въ 4 годъ своего царствованія правітелемъ всея Фракіи, еже стрещи Дунаи отъ наѣздовъ Варварскіхъ; понеже они во время прошедшее, тако съ Гуннами, какъ и со Антами и со Славяны, переправяся туюже Дунаи рѣку, учініли бѣды несносные Рімляномъ; Но во время трехъ годовъ Халдівіи учінілъ препятіе подъѣздамъ оного народа со урономъ ихъ; Но какъ прошелъ третеи годъ, онъ переправілся рѣку предреченную съ не многіми людми, прішли ему на встрѣчу всѣ сілы людеи Славянскіхъ, по томъ совокупівшеся бои учініли, на которомъ палъ Халдівіи со многіми Рімляны: По семъ Антяне и Славяне поссорівшіся между собою, учініли междуусобіе, гдѣ Славяне одолѣли Антяновъ.
По томъ тоіже Прокопіи прілагаетъ, яко народъ Славенскоии Антяновъ, не былъ правітелствуемь едінымъ токмо человѣкомъ, но изъ древняго времени жівяше въ народнолюбнои и общеи волности, что всѣ дѣла полезные, или вредітелные пріносіліся отъ ніхъ на совѣтъ всѣхъ, что было все едінообразно у обоіхъ народовъ; что наболшіе ихъ прізнавали между Боговъ, едінаго токмо точію Перуна [то есть строітеля громострѣлянія] Господа едінаго вселенныя, которому повінни были на жертву пріносіти Быковъ, и протчая жівотная; Они не познавали фортуны Госпожи надъ человѣки; а когда ради недуга въ дому, или отъ бѣдъ на воінѣ, творятъ какои обѣтъ ради избавленія своего, воспріявъ паки здравіе, или міновавъ бѣду, должни суть по повелѣнію исполніти обѣщаніе оброка, которые такому жертвенніку причітали паки воспріятіе здравія; они же покланяліся лѣсамъ и німѳамъ [то есть русалкамъ] и протчымъ демономъ, которымъ жертвуя, воспріимали свои предзнателства добрые или ѕлые.
Жітелствовали въ нѣкоторыхъ кібіткахъ не украшенныхъ, ѕѣло разстоятелныхъ едіна отъ другои, премѣняли часто своя обітанія. На воінѣ болшая часть пѣхоты протівъ непріятеля, ношаше щіты и копія въ рукахъ, не вооружаліся нікогда въ латы. Идуще на воіну неносіли платія, но нѣкая покрывала даже до бедръ, языкъ ихъ былъ Варварскіи, ни въ чемъ разнственныи между собою образомъ тѣлеснымъ, но вси ѕѣло дліннаго росту и велми мочны сілами тѣлесными, по цвѣту же волосовъ ніже ѕѣло были рыжи, ніже черны, но болеѣ по первому нежели по другому цвѣту, жізнь ихъ была жестока ѕѣло и безъустроіна, довольствоваліся піщами не ѕѣло лакомыми, безъ коварства и озорнічества въ разореніяхъ и въ разбіваніяхъ: Держали штіль Гуіновъ [унгровъ:] и всеконечно древле Славяне и Антяне имѣли едіно тожде прозвіще, СПОРЫ, еже значітъ разсѣянни, за еже обітати едінои отъ другои фаміліи разлучно въ своіхъ кібіткахъ отстоящіхъ другъ отъ друга, занімали многое мѣсто обітающе, весь кряжъ обонполъ страны Дунаискія; Аще же и ѕѣло были жестоки, однакоже въ велікомъ почтеніи имѣли своіхъ Поповъ; Между иныхъ Боговъ покланяліся Ідолу [названному яко Богъ, то есть Богъ крѣпкіи] подъ которого ногами стояла едіна глава человѣческая, а другая Львова, въ правои рукѣ держущь копеице, а въ лѣвои круглои шаръ сребрянои. Сеи былъ отлученъ отъ протчіхъ Ідоловъ Славенскіхъ.
Во время помяновенное отъ Прокопія въ кнігѣ 3: воиско Славянское, прошедши Дунаи, и вшедші до Діррахія, учініли превелікія убытки Ілліріаномъ, сѣкуще всѣхъ, нещаділи всякого пола, ніже возраста, опрічь тѣхъ, которыхъ съ собою отвели въ полонъ. Взяли въ полонъ Азбада, оружіеносца Царева, вырѣзали ему нѣсколко ремнеи изъ спіны, и бросіли жіва во огнь, и сожгли. По томъ воевали всю страну даже до Поморія, одолѣвающехітростию грады Поморскіе, укрѣпленные осадною сілою крѣпкою отъ Рімлянъ; на дванадесять днеи разстояніемъ отъ Констянтінополя, тамо порубіли 15000 гражданъ, опустошіли всю землю Ілліріковъ и Ѳраковъ, гдѣ сажали на колъ жівыхъ бѣдныхъ жітелеи: прівязывали нѣкоторыхъ къ четыремъ коламъ толстымъ вбітымъ въ землю руками и ногами къ верху, и по томъ біли ихъ во главы дубінами до толіка, дондеже могли дыхати въ толікомъ мученіи. Протчіхъ же, которыхъ старости ради, или инаго препятія, не могли вести съ собою, заперши во едіно мѣсто тѣсное со скоты, сожігали безъ всякого уміленія; обогатівшеся и обременівшеся грабленіями, паки прешли за Дунаи, да возвратятся во свои кібітки.
По нѣсколкомъ времени, велікое чісло славянъ, переправяся паки дунаи, прішли въ Наісъ, съ намѣреніемъ еже овладѣти градомъ Фессалонікою, и бліжніми мѣстами, прінуділи Царя Греческаго вспять воззвати германа славного капітана, которои былъ намѣренъ слѣдовать во Італію съ велікімъ воіскомъ, еже бы утоміти Тотіла, но увѣдомівшеся Славяне отъ своіхъ плѣнніковъ, что Германъ обрѣтается въ Сардѣхъ; Понеже нѣкогда онъ розбілъ воіско Антіиское, боящеся впасти въ подобное розбітіе, воспріяли инои путь, и переправівшеся чрезъ горы Ілліріческіе, прошли въ Далмацію; и возъукрѣплены бывше отъ иныхъ Славянъ ихъ народа, раздѣліліся на три воіска, и наѣзжающе на разные мѣста, почініли бѣды несносные во Европѣ зімующе, аки бы были во властныхъ своіхъ домѣхъ, не имѣюще боязни отъ непріятеля. Извѣстно стало что Тотіла посуломъ многіхъ денегъ воздвігъ ихъ во оные провінціи Рімскіе, да бы Царь Константінопольскіи не возмогъ впредь посылати помощи во Італію протіву Готѳовъ, которые ихъ аки вода покрыла.
И абіе Царь послалъ протіву Славянъ избранное воіско правітелствуемое отъ Константіна, Арація, Назарія, Іустініана, и Іоанна правітелеи. Въ началѣ отъ Схоластіка Евнуха, которои достігъ едіну часть Славянъ немогущіхъ путешествовати впередь, ніже обратітіся инудѣ, понеже обремененни скотами, и протчіми богатѣішіми добычами, постановіли обозъ свои на едіномъ холмѣ, которыхъ окружіли отъ всѣхъ странъ Рімляне, и ради нетерпѣнія салдатъ Рімскіхъ, которые скучали утѣснены въ своіхъ транжаментахъ, на конецъ было имъ позволено отъ началныхъ отаковати Славяновъ, отъ которыхъ сами всеконечно учініліся разбіты, и развоеванны, взяли оніже знамена Константіновы: разгроміли страну Астінгъ, въ которую по се время невхажівали, и дошли даже до долгіхъ стѣнъ; отстоящіхъ едінъ день токмо, или менши отъ Константінополя; Потомъ какъ отъ бѣжанія престали, и паки соедінілося воіско Царское, ударіли внезапу на едіну часть Славянъ и прогнали ихъ въ бѣжаніе, и свободіли многіхъ пленніковъ Рімлянъ со взятіемъ паки знаменъ Константіновыхъ, оные же Славяне, которые возмогли избыти бѣгомъ, отъѣхали въ домы своя.
Оттуду паки отшедше, ударіли на Ілліріанъ, и нанесли велігкіе шкоды онои провінціи, понеже воіско Рімское было менши Славенского, несмѣли наступати на ніхъ, и препроваділи оные многое время во оныхъ воеваніяхъ, наполніли дороги тѣлами мертвыми, понеже небыло кто бы имъ тогда могъ учініть какое возпротівленіе. На конецъ возвратіліся со всею своею добычею во свои кібітки на другую страну Дуная; Рімляне не могли наскочіти на ніхъ явно отъ страха, да бы Гепіды ихъ союзніки недвігнуліся въ помощь и защіщеніе ихъ;
Іеронімъ Барди, наполняя недостатокъ протчіхъ спісателеи о оныхъ воінахъ, знаменуетъ время и годы ѕлодѣятелствъ, которые Славяне сотворіли во Фракліи и во Ілліріи во образъ послѣдующіи; въ лѣто 548 Славяне наступіли на Далматію, и прошли даже до Діррахія. Въ лѣто 549 развоевали Фракію. Въ лѣто 550, паки пошедши въ Греческую землю, одолѣли Цареградцовъ, въ лѣто 557, отложася отъ началнои ихъ страны, и вшедши въ Македонію, почініли тамо безчісленныя шкоды, и тамо обжівшеся наіменовалі оные мѣста отъ своего имене Славонія. Въ лѣто 554, преодолѣли Капітановъ и останки Готѳскіе, развоевали Сіцілію, откуду прогналъ ихъ Германъ Капітанъ Іустініана Царя, въ лѣто 585, пріходіли даже до Константінополя, разоряя всю Фракію. ПішетъСвятыи Грігоріи Іовію правітелю Маврікія Царя во Ілліріи, что въ лѣто 591, въ седмои годъ державства Маврікіева, Славяне перешедше Дунаи озлобляли Ілліріческую землю, изъ которои разбѣжаліся люди во островы да спасутся отъ свирѣпости сіхъ. Въ томже году Маврікіи Царь поднялъ оружіе протіву Унновъ, которые отъ времени Аттілы Царя жесточаішого и нареченнаго бічь божіи; жітельствовали въ Панноніи обонполъ Дуная; и пославъ съ воіскімъ сына и тестя, оѕлобляли ѕѣло Унновъ. Тако, что помышляли возвратітіся на первая своя жіліща, но прізвавъ въ помощь Славянъ бліжніхъ, и соедіняся съ німи двігнуліся протівъ Грековъ. Которымъ подали толікои трудъ, что недерзнули сражатіся съ німи въ бою полевомъ. На другои годъ Славяне наступіли на Греческое Царство, и учініли велікую шкоду, и забѣгая даже до Гірла Херсонского, тамо остановіліся; Въ лѣто 594 Маврікіи послалъ протівъ ихъ доброе воіско, которое учінілося разбіто, потомъ возъукрѣпівшеся воіско паки прішло въ сраженіе боевое со Славяны, надъ которыми одержало кровавую побѣду; Славяне послѣ четырехъ лѣтъ, учінівъ союзъ съ Гуннами и Аварами, наступіли паки на земли царства съ велічаішімъ урономъ своімъ; однакоже разъярівшеся болши яко нікогда тако Славяне: вошли паки въ провінціи; Но Пріксъ Генералъ Маврікіевъ ихъ разбілъ, тожес имъ случілося съ болшімъ упадкомъ въ лѣто 1000. но возвращаліся толіко часто на обыкновенные наѣзды, что Царь прінужденъ былъ на конецъ уступіти Ілліріческую землю, которую наіменовали по томъ Славоніею.
Едіна часть Славяне заняли мѣста бліжніе къ морю, другая часть прешла даже до Панноніи вышнеи; протчіе правітелствуемые отъ Чеха и Леха братіи, пронікнули въ Моравію, Боемію, и Польщу.
Оныежъ, которые засѣли бреги Морскія Далматіи, разпростірали непрестанно свою область и Государство, озлобляя не точію сосѣдовъ своіхъ, но и ѕѣло далніхъ людеи; того ради во время Арісалда Короля Лангобардовъ, учінівше едінъ сілныи Флотъ, прошли во Апулію, стали обозомъ при городѣ Манфредоніи, гдѣ наступілъ на ніхъ Ріонъ Дука Беневенскіи, толіко храбро защіщался, что его разбілъ, и на бою оныи умеръ; напалъ на ніхъ не начаянно братъ Ріоновъ Радоалдъ, и збілъ съ велікімъ урономъ ихъ; останки прінуждены отъитти изъ того Королевства, и воспріявъ путь къ Далмаціи своему пребываліщу, обрѣтоша что мало не вся Далматія соедінілася, купно протівъ ихъ, и учінівъ воіско не малое съ флотомъ вошли во устіе Наренты, что бы препяти имъ входъ во оную рѣку; что увідя Славяне, учініли прітворство аки бы возвратітіся назадъ, Далматяня же послѣдовали за німи, но нощь ихъ разлучіла; Славяне отступіли за островъ Корцула, гдѣ стояли сокрывшеся весь наступающіи день, по томъ въ вечеръ вышедши вонъ изъ порты, пошли протівъ флоту Далмацкаго, наскочіли на него внезапно; бои нѣсколко былъ сумнітеленъ, на конецъ учінівъ себѣ Славяне путь посредѣ оружія, прошли въ Наронъ въ мѣста отъ ніхъ прежде добытыя. И овладѣвше всѣми оными мѣстами и городомъ Нарентомъ, отъ древніхъ имянованнымъ Нарона, поставіли тамо свое владѣтельство, творящеся въ прехожденіи времене ѕѣло сілны на мори и ѕѣло страшны, а имянно рѣчи посполітои Венеціанскои, отъ которои, и отъ протчіхъ Далматянъ, съ погранічныхъ брали чрезъ долгое время дань погодную; Воіна между Слявянъ нарентскіхъ и Венеціянъ началася во время Іоанна Партіціпація, Князя Венецкого въ лѣто 829, по которомъ учіняся наслѣднікъ Петръ Граденігъ учінілъ миръ со Муісомъ Прінціпомъ Нарентанскімъ, они же вмалѣ по томъ разорвавъ тои миръ, протекли даже до Каврли блізко Венеціи, да бы Венетовъ воспятіти, Князь же Венецкіи послалъ своего сына и способніка Іоанна съ сілнымъ флотомъ, которои на другои годъ въ карабелномъ бою Славяне одолѣли, и разбіли съ погубленіемъ многіхъ караблеи Венецкіхъ. Непреставали Нарентане гонітелствовати Венеціянъ чрезъ 200 лѣтъ. Однакоже опрічь того они платіли дань онымъ за плаваніе свободное по морю Адріатскому. Которое владѣтелство Норентаны заступали и держали самовластное. окромѣ дани еще платіли имже пошліну или подать съ вещеи которыхъ за преступленіе или мешкоту отпадали своеи цѣны.
Непріятелство у Славянъ Нарентанскіхъ протіво Венеціянъ было толь непрімірітелно, что сіи на всякъ день возрастающе въ сілахъ, учініліся ѕѣло сілны на мори, желающе полученіе Долмаціи. безъ того ѕѣло стужали отъ безстудства велікаго Нарентановъ, возжігали ссоры съ сіми и Долматяны, да бы по томъ удобнѣе покоріти ихъ всѣхъ подъ иго. Во всѣхъ сраженіяхъ, которые имѣли Венеціяне протіву Нарентановъ, почітаи всегда были побіваны, а особліво во время Петра Капітана Князя Венецкого, которои вышедши своею особою по двоекратно, протівъ ихъ сілнымъ флотомъ наступілъ на ніхъ при Кавѣ Мікулѣ въ Далмаціи. Въ начаткѣ боя відѣлся сілнѣишъ, что Муісъ Прінцепсъ Нарентінскіи уже мыслілъ бѣжати. а когда возъукрѣпівшеся отъ остатніхъ караблеи Нарентінскіхъ въ помощь прішедшіхъ, подъ правленіемъ Віты Рагузеніна Бобалы Капітана славного, и часто употребленнаго Княземъ Нарентінскімъ, возвратілся паки сразітіся съ непріятелемъ побѣдітелнымъ, которои по храбромъ защіщеніи учінілся на конецъ во всемъ разбітъ съ смертію самого Князя. Та баталія толікъ страхъ и ужасъ граду Венеціи дала, что усумнѣваліся да бы нѣпріятель послѣдуя за побѣдою, не прішелъ обступіти ихъ во Венеціи. заперли чепми толстыми устіе прістанеи города своего, съ карауломъ частымъ изъ самыхъ гражданъ, правленіе не страшлівое Іоанна Парціпація, которои въ семъ бѣдственномъ союзѣ паки воспріялъ оставленное урядство, сіе сраженіе оружія случілося въ лѣто 880. По томъ во время же Петра Саннуты девятого надесять Князя, люди Далматскіе, въ началѣ Нарентаны, тако сжали Венеціянъ, что городъ Венеція почітаи весма былъ осажденъ, понеже не входілъ ніже запасъ ніже купечество. Въ лѣто 996, Петръ Орсіну Князь, учінівъ любовь, Государями Егіпетскіми Соріи, да бы отмстіти обіды Древнія Нарентанскія, отказалъ имъ платежъ обыкновенныя дани, очемъ прогнѣвавшеся они докучали всѣмъ мѣстамъ морскімъ, разоряюще отъ основанія граніцы Заратінскія, которыя едіны токмо были между Далматъ тогда подданны Венеціаномъ: Славяне Нарентанскіе учінівшеся Хрістіанами при Святополкѣ, [отъ Латінъ названаго Сферопілъ ихъ Царь] которыи обратілся въ вѣру Хрістову отъ Мефодія Філософа, по томъ нареченнаго Кірілла; Учініліся въ велікуію помощь Італіѣ наполненнои срацінами, во время Царя Васіліа Македоняніна, егда соедінівшеся съ Рагузены и съ протчіми Славяны бліжніми, съ велікімъ флотомъ прошли во Абруцу, тогда называемую земля Ѳіетская, гдѣ показали искусство своея древнія славы, изгоняя вонъ оныхъ Срацынъ изъ Італіи съ велікімъ побітіемъ, и со славою вѣчною народу Славенскому.
Другая частъ сего народа, которая прошла въ Паннонію вышнюю и въ Боізарію ніжнюю, овладѣла Стірію, Карінтію, и карніолы, и многіе иные мѣста бліжнія, и учінли ѕѣло славно имя Славенское.
Рімляне толікощи несчастліво бівшеся съ Теодономъ Королемъ Боіевскімъ и со Славяны, и уже отчаявшеся держати Мізію, Паннонію, и протчее Норіка оставіли ихъ. Въ лѣто 515, въ которое время Славяне, нынѣ своіственно нарекшеся Харіоны, завладѣли оною страною Норіка, лежащею между горы Тавра до Востока, и обьемлется между рѣкъ Муравою или Мурою, Дравою и Савою, даже до уѣзду Аквілегіи, и тою такожде владѣли, наріцающеся отъ мѣста завладѣнаго Карантаны или Карінтаны. Въ лѣто 580, вшедше съ Дукою Гізалономъ въ Бавеарію ніжнюю, гдѣ есть мѣсто отъ горы называемыя Венеды. Отъ правітелства Славянъ Венедскіхъ, перешедше Істръ рѣку надъ устіемъ Ізары рѣки ратовали городы Пізонскіе, нынѣ же именуема Пізонія. Августа Аціліа, Мацелія или Мончінгъ на правомъ боку брега Дунаіскаго взяли городки старінные, мѣсто разстоящее отъ Ратізвуны къ востоку 15 міль нареченные нынѣ Пѳеръ и городки лѣтніе въ компаніи Боневъ, разбіли воіско салдатъ Рімскіхъ названыхъ береговые, понеже стрегли берегъ рѣки Дуная, и ставше на завоеваніе Ратізбоны, скоро овладѣли ею, понеже Славяня преіскусны стрѣляти изъ лука, и метати копіями. наметали толіко множество стрѣлъ, что согнали съ стѣнъ ихъ защітніковъ, и учінівшеся чрезъ толікіе побѣды ѕѣло славны. Въ лѣто 593, и окрестъ, Агілулѳъ король Лангобардовъ, осадівъ городъ Падву, и немогши одолѣти его, прізвалъ въ помощь Славянъ Карантіновъ, и чрезъ посредство сіхъ, всеконечно взялъ его. Потомъ пошедши съ предреченными Славяны на завоеваніе Ріма, съ начала едінаго года осадівъ, учінілся владѣтелемъ. По десяти лѣтехъ, тоіже Король Агілулѳъ объявілъ воіну Рімляномъ за плѣненіе своея дочери, и вышедши съ воіскомъ изъ Міляна, просілъ помощи у хагана Государя Аварского, которои ему послалъ воіско Славянъ, съ которыми взялъ осадою городъ Кремону въ 21 день, лѣта 6031, и разсыпалъ его отъ основанія. При возвращеніи отъ того походу въ домы, Славяне ѣздя разоряли мѣсто Гілдіберта Короля францужского и Германского, которои послалъ на ніхъ пресілное воіско, правітельствуемое отъ Тессалона Прінцепа Боневскаго спорубежнаго отъ Востока со Славяны, тои ихъ одолѣвъ покорілъ Гілдіберту; но они вскорѣ какъ далеко отшелъ Тессалонъ, отложіліся. Потомъ разбівъ воіско Боневское правітелствомъ Государя своего Хагана, и вшедши въ Боварію, развоевали, и разбіли Гаріовалда сына Тессалонова, которои съ воінствомъ Рімскімъ вышелъ протіву ихъ, и завладѣли Істріею, которую и прежде сего они пустошіли во время Царя Ѳеодосія. Въ лѣто 617 Славяне немогуще болѣе претерпѣвати наѣзнічества отъ Аваровъ, вооружіліся на ніхъ, и обезсіліли ихъ, въ то время едінаго изъ своіхъ салдатъ называемого САМъ, за храброі поступокъ на ономъ бою, учініли себѣ началнікомъ и Царемъ. въ которомъ онъ достоінствѣ содержалъ себе 36 лѣтъ съ велікімъ разумомъ и мощію во всѣхъ своіхъ воінахъ и храбростяхъ, протіву предреченныхъ Аваровъ, надъ которыми всегда онъ былъ побѣдітель. Имѣлъ 20 женъ отъ народу Славянского, съ которыми роділъ отъ трехъ сыны, и 15 дщереи. Во едіно время, купецкіхъ людеи Французовъ, возвращающіхся изъ новаго Ріма съ своіми товары во своя домы, ограбіли на пути люди вооруженные Царя Сама. О чемъ Гобертъ Король Францужскіи отправілъ едінаго своего посла наріцаемого Сіхарія, еже просіти должнаго суда; которои пріѣхавъ ко двору Царя Сама, и немогущи получіти аудіенціи, облекся въ платье по обыкности Славянъ. И тако преодѣянъ, прошелъ предъ ліце Самово, и предложілъ ему все что пріказано было отъ Короля его. Пріложілъ къ томужъ, что бы Самъ долженъ былъ имѣти многое почтеніе, и многое осмотрітелство о народѣ Францужскомъ, понеже онъ и его люди подлежали Королевству Францужскому. Возпалівся отъ того розговору Самъ возъотвѣтствовалъ послу, что онъ, и его народъ всегда бы могли почітати Французовъ, когда бы Гобертъ со своіми восхотѣлъ имѣти дружбу со Славяны; Сіхаріи протівъ того рѣкъ: не возможно рабомъ Хрістовымъ сотворіти союзъ или какую дружбу со псами, рече ему Самъ: вы воістінну творіте исповѣданіе яко есте раби Хрістови, а ваши есми пси, того ради оное, что вы протівно воли его содѣваете, нечестівнѣ намъ попущено отмщати угрызеніемъ зубнымъ. И то рекши, въ тотъ часъ отгналъ его отъ себе, Гобертъ обещещенъ бывъ собравъ, воіско прішелъ сразітіся со Славяны, но Славяне разбівъ оное цвѣтное Францужское воиско, взяли многіхъ въ плѣнъ; послѣдующе же сеи знаменитои побѣдѣ, пошли въ помощь своимъ товарыщемъ Славяномъ осажденнымъ отъ Французовъ въ городѣ Вогастръ. И наступівъ на осадівшихъ, прогнали ихъ вбѣжаніе, и овладѣли ихъ рухлядію и шатрами. Оттуду вошли въ Турінгію и въ протчіе мѣста сосѣдные Франціи, разоряюще и грабяще оные земли, которыхъ земель былъ правітель Дука Дервінъ. Тои усмотрівъ,что Славяне всегда были побѣдітели надъ Французами его союзніками, отложася отъ нихъ, предался Славяномъ, и учінілся имъ союзникъ. Однакожъ оставили Славяне на нѣколіко времени оѕлобляти Королевство Французское, и обратіли оружіе на Італію, въ лѣто 650, и тамо учініли велікіе шкоды. Но будучи преодолѣнны отГрімоалда, отступіли въ домы своя, обаче не пребыли на многое время спокоины. Егда Гобертъ подвігнулъ воину протівъ Амора, наслѣдніка Кубакорова, въ Царствѣ Славянъ Дунаискіхъ, и сіи Самова Царства, подвігліся протіву Французъ, и разоріли ихъ страну, тогда Догобертъ избірая сілнѣишіхъ воінъ своего Королевства и укрѣпівся въ пути отъ Саксоновъ, съ которыхъ снялъ ради сего дѣиства дань годовую 120 коровъ, которые платіли Францыи от времене Клотарія, перваго сего имене Короля Французского, подвігнулся на Славянъ без случая; Наіпаче на другои годъ, которыи былъ едінонадесятыи Королевствованія Догобертова, вошли Славяне паки въ Турінгію, и развоевали всю страну. Чего ради понуділся Догобертъ поставіти на правітельство Аустразіи сына своего Сігіберта съ тітлою Королевскою, еже стрещи оные граніцы протіву Славянъ, которые подобне непрестанно опустошали земли Французскіе; На конецъ Догобертъ учінілъ пѣхоты 3 воіска, чісломъ 50000, воінъ. Едіно послалъ протіву Славянъ Царя Сама. Которыи прішедъ на бои полевыи со Французы во Августѣ мѣсяцѣ пребысть одолѣнъ паче отъ велікова чісла, неже мощію. И тогда сіи Славяне обратіліся въ вѣру Хрістіянскую; отъ святаго Колумбаню ихъ Апостола. Умершу же Саму, бысть ему наслѣднікъ Борутъ или Борухъ, которыи былъ первыи Царь Славянъ Корінтіановъ, иже воспріялъ бяше Святое крещеніе отъ Святаго Донінга ученіка Святіго Руберта Епіскопа Юваніского, и Апостола Карновъ, и въ закладъ вѣрности, далъ Боруха Королю Догоберту едінаго своего сына, называемого Карастъ, и едінаго своего племянніка Хітоміра. Потомъ сразівшіся съ Гуннами разорівшими страну ихъ, разбілъ, ихъ и посѣкъ. Умершу же Боруту, воцарілся во Славянехъ Карінтіи, или Норіка; вышеренченныи Хітоміръ или по мнѣнію Лазія Карастъ, въ которое время Меаранъ человѣкъ ученыи и Святъ, проповѣдалъ и научілъ оные люди вѣрѣ Хрістовои. Бароны Славяне возбунтовали отъ Хітомірія своего Государя, подъ умышленіемъ онаго премѣненія вѣры, того ради Тессалонъ вторыи Государь Боневскіи, прішелъ въ помощь Хітоміру, и понуділъ его подданныхъ, да бы были ему послушни. По умертвіи Хітоміра, Бароны Славяне оставіли благочестіе Хрістіанское, изгнавше Священніковъ въ Бояріи, и вшедше во Фріулы разоріли и убіли Дуку Ѳердулѳа со его воіскімъ, прінуділи Дуку Пенмона, преемніка Ѳердулѳова къ міру не ѕѣло честному, но потомъ разрѣшівъ тои міръ его сынъ Ратхъ, и вступівъ въ Карніолу отечество Славянское, еже бы разоріти тое, они же прогнаша его, и такожде разоріша Ѳріулы; Тессалонъ же напротівъ того раздражненъ отступленіемъ Славяновъ, вошелъ съ тяжкімъ воіскомъ въ страну Славяновъ, по нѣколікомъ въ сраженіи оружія одолѣлъ ихъ, и далъ имъ за князя Валдунга, Гемона Регіналда Маерана Готарія Эрхіноберта Регінарда, Августіна и Гунтера, Монаховъ Священніковъ, которые проповѣдаху вѣру Хрістову Славяномъ, отъ неяже поколеніе Бароновъ, или Кавалеровъ, весма отвращашеся, но Ингонъ преемнікъ Валдунговъ, по наученію Арцыепіскопа Салізбуржского, созвавъ во едінъ день всѣхъ своіхъ подданыхъ на піръ общенародныи, разлучілъ шляхту отъ простыхъ. Простыхъ бо посаділъ на своеи трапезѣ и подчівалъ свѣтло на сосудѣхъ сребряныхъ и златыхъ; Шляхту же по томъ посаділъ на трапезѣ росхожіи, и повелѣлъ подчівати ихъ въ сосудѣхъ гліняныхъ. И егда спросіли Інгона бароны о прічінѣ онаго раздѣленія унічтожітелнаго, возъотвѣтствовалъ, яко повелѣлъ употребляти столы смотря по достоінству людеи, понеже поселяне Хрістіяне, очіщени непорочною кровію Хрістовою, имѣютъ души чісты и нескверны, благородніи же протівно, суще ідолослужітели, имѣютъ оскверненни и поганы, что являло разность учіненную на пірованіи. Тои отвѣтъ толіко возможе въ сердцахъ баронъ Славянскіхъ, что въ тое время всѣ воспріяли Святое крещеніе. Отсюду проізошло оное древнѣе торжество употребляемое даже до сего дни, при поставленіяхъ князеи Карінтіи, о немже достоітъ мало нѣчто вняти: Недалеко отъ фортеціи Святаго Віта, во едінои долінѣ ѕѣло пространнои, идѣже відятся слѣды древніе нѣкоего града, егоже имя есть Невѣдомо, обрѣтается едінъ лугъ ѕѣло шірокои, посредѣ же его лежітъ четвероуголныи велікіи мраморъ превысокіи, на немже въ день постановленія новаго Дуки сѣдітѣ едінъ поселянінъ, пріродою по древнеішему превосходітелству, опредѣленыи ко служенію такова урядства, отъ десныя своея страны держітъ Корову черну, и отъ лѣвыя Кобылу чернѣішую, и ѕѣло непрігожую. Около того камня стоітъ народъ весь поселянскіи, ожідающь пріходъ новаго прінцепа, которыи показуется отъ начала луга съ церемоніалнымъ провожденіемъ отъ бароновъ пребогато одѣянныхъ, предъ німъ предходітъ Графъ Горіцкіи, маістеръ наслѣднічныи палаты Прінцепскои. И по немъ послѣдуютъ 12 меншіхъ знаменъ оружія онаго Кнажества. Оныи же несетъ болшое знамя Архідуки Корінтіи, послѣдуіютъ началствующіи, и протчіе урядніки Стата, пребогато одѣяни, по ніхъ идетъ Прінцепъ окружаемь вышшеначалнѣішіми поселяны, и онъ такожде одѣянъ по поселянски одеждами деревенскіми и не краснымя, егда же прібліжітся ко мрамору, поселянінъ сѣдящіи на вышереченномъ мраморѣ, відя являющася Прінцепа, спрашіваетъ высокімъ гласомъ языкомъ Славенскімъ, Кто есть сеи, идущіи съ толікою славою, люди стоящіе окрестъ отвѣтствуютъ ему, Сеи есть нашъ новыи Государь, иже идетъ воспріяти владѣнія стата; поселянінъ паки вопрошаетъ, праведенъ ли онъ есть судія, ищетъ ли онъ здравія отечеству, есть ли онъ свободенъ и не даннікъ ли? достоінъ ли чести, истінныи ли хрістіанінъ, защітнікъ ли и возрастітель вѣры Хрістовы? и коемуждо сіхъ вопросу отвѣтствуютъ людіе тако: Тако есть и будетъ, На конецъ прілагая поселянінъ вопрошаетъ, коея ради віны хощетъ онъ меня съ сего сѣдаліща согнати, Тогда ему отвѣтствуетъ Графъ Горіцкіи: за 6О пѣнязеи купуется у тебя сіе мѣсто, сія же скотіны, то есть Кобыла и Корова будутъ тебѣ, возъимѣеши и платіе, которое имѣетъ на себѣ Прінцепъ, и будеши ты безданенъ, и домъ твои да не платітъ погодные дани, тогда поселянінъ, по легку поражая рукою ліце Прінцево, говорітъ ему: буди праведенъ судія да правітелствуеши прямо правду, и сошедъ со Мрамора съ Кобылою и съ Коровою, оставляетъ мѣсто праздно про Прінцепа. Которыи возшедши на верхъ, и вынявъ вонъ мечь, шурмуетъ имъ, весь свірѣпъ, показуяся творіти тоеже дѣяніе на всѣ страны камене, чѣмъ является обѣщевати всѣмъ доброе управленіе правды; по томъ подается ему вода въ шляпѣ деревенскои тую выпьетъ едінымъ духомъ предъ всѣми явно назнакъ трезвости, неже попустітіся разтлѣватіся сладострастми вещеи тѣлоугодныхъ, толіко препочтенныхъ, по томъ пошедши съ камня, поидетъ со всѣми въ Церковь бліжнюю первѣе снявъ одежду поселянскую, и отдаетъ поселяніну, и тамо внімаетъ Божественному пѣнію, по скончаніи того, садітся за столъ обѣдати, и по обѣдавъ возвращается паки въ лугъ, гдѣ поставляется готовъ стулъ судеискои, на немже творітъ судъ просящімъ и вотчінами жалуетъ бароновъ подданныхъ Стату. Утвердівше, Славяне Норіческіе, свое Королевство въ Норікѣ, якоже сказано выше, часто воеваліся со Французы и протчіми разбівали, и убіли на бою полевомъ Андагіза, Отца Францужского Короля Піпіна младѣиша, которыи былъ Веледомовныи Ѳеодоріта Короля Францужского.
Предъ поступаніемъ времене; востали ссоры между сіми Славяны и Какана Царя Аваровъ, такожде Славяновъ, обладателя Боіоаріи, разоряли его мѣсто толь часто, что онъ прінужденъ былъ оставіти оное. Того ради въ лѣто 805, прішелъ Каканъ къ Карлу велікому Імператору просіти едінаго мѣста между Сібаріи и Карандана, да бы обітати тамо, понеже онъ неможаше болѣе съ безопасностію жіти въ первои своеи століцѣ, ради непрестанныхъ наѣздовъ Славянъ Норіцкіхъ. Которые на конецъ, выгнали его весма, отъ оныя століцы, якоже и Гунновъ отъ своіхъ своіственныхъ. Часть тѣхъ Славянъ тогда водіма бывъ Пріміславомъ Комікомъ Стомісомъ, Тогеромъ, прішла жітельствовати кругъ рѣки дравы, начінающеся отъ граніцѣ Боіоаріи. Потомъ вмалѣ оные Славяне жівущіи при Дунаи и въ Норікѣ совокупівшеся съ своіми древнородными, наскочіли на Паннонію верхнюю, лежащую между Дуная и Савы, и Дравы рѣкъ по опісанію Рімлянъ, и подвігнули свое оружіе во Влахію на другои берегъ Дуная. Гдѣ разбіли, побіли, и искореніли , останки Аваровъ и Гунновъ , покоряя себѣ все мѣсто, даже до устія Савы рѣки. Тамо свели и посаділи сведенцовъ Боневъ и Славянъ, обаче они были Данніками Карлу велікому, ради проходу учіненнаго съ Нікіфоромъ Царемъ Греческімъ возъобновленнаго. По смерти Карла и Нікіфіора Царя между Людовікомъ сыномъ Карловымъ, и Львомъ Царемъ Константінополскімъ. Въ тое время Людовітъ Славянінъ, Государь Панноніи ніжнія, нынѣ же нареченныя Посжега, взбунтовалъ протівъ Імператора Людовіка, понеже отрекся онъ давати ему оброкъ, воздвігъ велікое смѣшеніе въ Боіоаріи ніжнеи, и прівлекши къ себѣ Булгаровъ Карновъ, и нѣкоторыхъ Каріоновъ, заступілъ велікую часть Панноніи верхнія. Людовікъ послалъ воінство Італіанское протіву Людовіта въ Паннонію, но Людовітъ бысть побѣдітель. Обаче послалъ послы ко Імператору съ предложеніями обновленными о мирѣ, которые понеже небыли пріняты, возбуділъ отъ своея страны людеи сосѣдныхъ, уговорілъ Тусціановъ людеи сосѣдныхъ Болгарскои землѣ, еже оставіти сторону Імператорскую, вошелъ въ земли союзные Людовіку отъ страны рѣки Дравы, но наступілъ на него Балдерікъ Дука Фріульскои, устремілся въ бѣгство. Былъ обступленъ отъ Борны Дуки Далматского при рѣкѣ Колапіи отъ Славянъ имянуемыя Купы, но учінілся побѣдітелемъ Людовітъ, понеже Гудусканы во время бою оставіли совѣтъ Борны, которои паки ихъ подъ иго взялъ, но потомъ наступя на него Людовітъ въ своеи его странѣ, прінуділъ своего непріятеля отъ ѕлодѣіства отступіти, Людовікъ же держалъ вторыи сеімъ во Аквісгранѣ, идѣже умыслілъ послати три воіска во едіно время, собранное изъ Саксоновъ Французовъ восточныхъ, изъ Алеімановъ Боіоаровъ и Італіанъ, протіву Людовіта, которыи будучи нашествованъ толікіми сілами, и оставленъ отъ Корніолановъ и Карентановъ, оставілъ городъ Сцісцію, нынѣ наріцаемыи Сісегъ, и спасся у Сорабовъ людеи Далматскіхъ. Гдѣ усмотрілъ что едінъ изъ оныхъ Прінцеповъ, хотѣлъ его выдати, убілъ оного и градомъ ево овладѣлъ. Когда ему отказанъ былъ едінъ разговоръ особлівои, которого онъ просілъ имѣти со Імператоромъ, переѣхалъ къ Лудѣ Славяніну дядѣ по матери Борніну, которои убілъ его Людовіта предателствомъ, и съ німъ скончіліся во едіно время мятежи отъ оныхъ странъ между Славяны. Которые потомъ во время Арнолѳа Короля Францужского Імператора, въ лѣто 891 разорвали и разбіли воіска Імператорское на граніцахъ Бокоаріи, и вступівше въ земли Імперіи, захватіли мѣсто, которое отъ рѣки Мораговы называлося Мораваніо, нынѣ же Моравія, прогоняя оттуду Маркоманновъ останки: и тамо утверділи свое жітелство. По времени же разпространіша толіко свое державство, что Королевство Моравлянъ Славянъ, обьемляше въ себѣ Венгерскую землю, Боемію и Россію. Имѣли многіе воіны съ Пазінаками нынѣ именуемыми Татары. И держалося оное Царство даже до 991 лѣта, въ которое время умре Царь Свеуладо, овладѣли тое Венгры, Поляки, и велікую часть Боемляне.
Моравія воспріяла вѣру Хрістіанскую, во время Святоплуга Короля Моравского, которои учінілъ свое пребываніе въ Велѣ градѣ, и окрещенъ со своіми народы, руками Кірілла Філософа Апостола Болгарского, Русовъ и протчіхъ Славянъ Далматскіхъ и Моравскіхъ. Сеи Кіріллъ родомъ былъ Грекъ, роділся въ Ѳессалонікѣ, нынѣ глаголемои Салоніки, отъ отца Льва породного. Первѣе наріцался Константінъ Філососфъ. Въ лѣто 887, поставленъ былъ Епіскопъ Вели граду отъ Адріана третіаго сего имене, Рімского Папы, первыи бысть Архіепіскопъ Моравіи. Научівъ первѣе во благочестіе Хрістіанское Болгары, Сербы, и Святополка Царя Далматского, и по ніхъ Святоплуга Царя Моравского, со всѣмъ его народомъ, которои разпространялся между Віслы, Дуная и Ваги рѣкъ. И правівъ 5 лѣтъ свою Церковь въ Моравіи, отречеся того достоінства соізволеніемъ Стефана преемніка Адріанова въ посмѣшество Меѳодія своего брата. Сеи бо не добрѣ пріятствованъ былъ отъ Короля Святоплуга младѣишаго, во время егда Король нѣкогда пошедши на охоту ѕвѣроловітелства, пріказалъ Архіепіскопу Меѳодію, да бы онъ не служілъ Літургіи, дондеже онъ вазвратітся; Ждалъ Меѳодіи даже до полудни, но сумняся, да бы Божественная Жертва не была унічтожена. И відя что люди многіе начинали отходіти отъ Церкви, не ожідая болши, ніже смотря указу Королевскаго, зачалъ служіши обѣдню, и егда ста во Олтари упражняяся въ служеніи Божественномъ, пріиде Король, окруженъ мятеженародомъ псоохотніковъ, и стадомъ псовъ, и вшедъ абіе въ Церковь, съ шумомъ и лаяніемъ псовъ, положілъ руку на оружіе, гдѣ едва удержался еже не поразіти особу Аркіепіскопскую, нізвергши на землю все что было на Олтари, Меѳодіи же отъиде того Царства, преходя въ Боемію, отлучая проклятіемъ Короля, и заповѣдуя всему Королевству.
Въ Боеміи же пребывъ не многое время, поіде въ Рімъ, идѣже обрѣте брата своего Кірілла, и по не мнозѣ времени паки бысть прізванъ въ Моравію; Но провідя что Король въ велікомъ ѕлонечестіи, ожесточался протіву прічту Священнаго, невозможе болѣе терпѣти толікаго разрушенія Стада своего, того ради паки возвратілся въ Рімъ, и тамо преставіся въ лѣто 907, погребенъ же бысть въ Церкви Святаго Клімента. Котораго тѣло святое Кіріллъ братъ Меѳодіевъ, прінесъ изъ Тавріка острова [сірѣчь изъ Крыму] нынѣ наріцаемаго Тартарія меншая, въ Рімъ, При обращеніи Славяне просіли отъ двора Рімскаго чрезъ Кірілла своего Апостола, да бы Літургію и божественные службы служіти на ихъ своіственномъ языкѣ, понеже предреченныи Кіріллъ уже превелъ имъ въ тоіже языкъ старыи и новыи завѣтъ. Оное ихъ прошеніе было предложено въ полъномъ соборѣ. И понеже въ началѣ обрѣтошася разлічныя не удобности во мнѣніи оныхъ Отецъ, абіе услышася гласъ чрезъестественныи глаголющь: Всякое дыханіе да хвалітъ Господа: и всякъ языкъ того да исповѣсть. То чудо пріведе Отцевъ и Папу, еже соізволіти Славяномъ дѣиству ихъ прошенія. Отъ того времени, еще же и нынѣ, Священніцы Славянъ Лібурнскіхъ, подлежащіхъ Архідукѣ Норіцкому, служатъ Літургію и протчая Божественная правіла, на своемъ языкѣ пріродномъ, не имѣя знанія языка Латінскаго, наипаче и сами Прінцепы Норіцкіе употребляли буквы Славянскіе въ народныхъ пісмахъ, якоже зрітся во Церкви Святаго Стефана въ Вѣнѣ.
Вся порода Славянская по всеестественно содержітъ двухъ мѣръ характіры пісменъ, которое преімѣтелство не имѣютъ ни Греки ніже Латіны, едіно есть изъобрѣтеніе предреченнаго Кірілла, и называютъ то Кіріліца; Другаго бѣ изобрѣтатель Святыи Іеронімъ, и наріцашеся Буквіца, которыхъ начертаніи пребываютъ во всегдашнемъ употребленіи у Славянъ, вящши же у Боемовъ и Поляковъ, которые 2 Королевства возъимѣли началобытія отъ сея славныя породы Славенскія, иже овладѣвъ Іллірікомъ, якоже речеся выше, разшіри своя новонаселітелства еще болши далѣе къ Сѣверу, сірѣчь въ Боемію и въ Полшу, образомъ послѣдующімъ.
