Имяна Разные, Славян, Венедов.
Аще Славяне въ началѣ, какъ заняли мѣста моря Балтіискаго, именоваліся едінымъ именемъ Славянскімъ, однакоже раздѣліліся потомъ въ разные имена, понеже едіни нарекліся Помераняне, имя Пресловутое во древности, значітъ жітелеи при мори. Померія [Поморіе] языкомъ Славянскімъ сказуется Пріморісія. Померанія, прежде прішествія Хрістова имѣла пространнѣишыя граніцы, неже нынѣшніе, и жітелствовали въ неи, во оное время Померане, и Кассубіане.
Вілчи и Лютіцы, или Люзіціане, были четыре народа послѣдующіе, тако наречены ради велікія ихъ сілы.
Толонцы и Редары, вмѣняліся за едінъ тоиже народъ. Відітся, что тако сіи наречены, отъ города Респра, а другіе отъ рѣки Толенса, блізъ которыя имѣли своя населенія; Редары обітали въ рубежахъ Стетінезовъ, между рѣкъ Пана, и Одра.
Цірціпанны, произвели имя свое отъ рѣки Пана, ихъ жітелство было блізъ Грібсвалдіи, Волгаста, и Сондія.
Кізіны жіли блізъ города Гуцеговія, и сему оставіли свое имя.
Ругяне или Рагіи названые отъ острова Ругіи, якоже Чехи Боемскіе отъ Боеміи;
Варнавы тако наіменованы отъ Варнавы рѣки во уѣздѣ Ростоховомъ;
Обостріты прітяжали земли Мелгалбургезовъ,
Полябы мнітся, что пріняли то имя отъ равніны мѣста. Городъ ихъ, началныи былъ Рацебургъ, перво славенъ ради Графства сего имене, по томъ же ради Епіскопства:
Вагіры жіли блізъ Аделзбурха города нѣкогда славнаго ради Епіскопства, которое по томъ пренесено въ Любеку.
Лінгоне и Ліны суть тогожде народа, уѣзда нынѣ нареченнаго Луне и Лунебурхъ.
Имяна особлівая людеи Славянскіхъ, жівшіхъ въ Славіи Восточнои, между рѣки Албіи и Вядра, нынѣ именуемои Марка Брандебургезска, суть послѣдующая: Віліны, Стодераны, Брізаны, Верлы или Эрулы, со многіми иными именованными отъ Гелмода. Верлы или Эрулы, жіли блізъ рѣки Галвелы, дали имя свое городу Верлъ, въ граніцахъ Обострітовъ, вся страна названа Верлія, нынѣ же Княжество Мехлабуржское. Въ которомъ въ прошедшіхъ временахъ были нѣкоторые грады ѕѣло славны, ради торговъ всѣхъ людеи Сѣверныхъ, и между которыми оные: Вінава, Юлінъ, и Верлія.
Арітбертъ Господствовалъ надъ Верлами Славянами и Ругянами моря Балтіиского. Во времена Карла велікаго Імператора. Швенонъ Король Швеціи и Готѳскіи, взялъ за себе въ жену своячіну Арітбертову. Містівои первыи бысть, иже воспріялъ въ старости своеи вѣру Хрістову, дѣіствомъ жены своея Маргаріты, дочери Гендріка Авкупа Імператора. Скончалася порода Арітбертова въ сынѣхъ Гендріковыхъ, въ сынѣ Годоскалковомъ, Канутъ сынъ Гендріка Короля Датского, егда извелася порода Князеи Верлскіхъ, былъ утвержденъ на оное Государство Верлское и Мехлабуржское, отъ Лотарія Цесаря, въ лѣто отъ Хріста 1130.
Сіи люди всегда были волные, и нікогда не подданны Рімляномъ. были первенственные между оныхъ Готфовъ, которые возмутіли воінами Рімъ, Італію, Францію, Гішпанію, Афріку, Европу, и Ассію.
Карлусъ велікіи, біющіся со Саксоны, неозлобілъ Эруловъ.
Левбузы же наіменоваліся отъ Левбузія града, знатнаго ради епіскопства;
Віліны Истодераны [по мнѣнію нѣкоторыхъ пісателеи нынѣшніхъ] имѣли свое жітелство при Берлінѣ и Брандембургѣ. Брізаны жіли во уѣздѣ Гавенбуржскомъ, городъ ихъ Бріченъ, содержітъ и нынѣ имя Брізановъ.
Предеценты, Сорабы, Фімасты, Голсацы, Штермаріане, и Нордалтінги, вси Славяне, жітелствовали при Мори Венедіцкомъ; были страшны, не токмо бліжнімъ но и ѕѣло далнимъ; докучали оружіемъ ѕѣло Королевству Датскому, не ради уже волности земли острова; Но за Корону и Королевство, озлобіли такожде Саксонію [Брітанію] Турінгію, Францію, Германію, Аквітанію, Брітанію, Гумбрію, Саландію, и Галандію, начали мятежствовати и Германію ніжнюю, и ожесточатіся на своіхъ непріятелеи, въ лѣто 480.
Того ради Аларікъ Король Шведскіи немогущи терпѣти ихъ докукъ жестокіхъ, поіде со всѣми своіми сілами до странъ западныхъ, оставівъ Шлезію, Лузацію, и иные страны бліжніе къ Сѣверу и къ Востоку, осѣдеся блізъ Дуная, Рена, Негра, и Алемана рѣкъ.
Король Славянскои Чехъ, и Лехъ, по томъ заняли тѣ мѣста оставленные отъ шведовъ, и Боіевъ, якоже выше сказано. Сіи Славяне Сорабы перешедши въТурінгію, остоновіліся въ Меровезбурхѣ. Внѣ того города построіли въ лѣсу, нареченномъ Гірсбрулісъ, Тунехдорѳъ, Тугебратестетъ , Невухенронъ , Гогдорѳъ, и многіе иные мѣста.
Былъ обычаи у сего народа, егда умретъ мужъ, жена ввергала себѣ въ костеръ огненныи, въ которомъ жжено было тѣло мужнее.
Разбіли въ лѣто 550, блізъ города Лухты въ Саксоніи, Князя Саксонского съ воіскімъ съ пятьюдесять тремя тысящами.
Збіли другое воиско совокупленое изъ Саксоновъ и Датчанъ, блізъ Лаупена, со смертію Короля Датского, и съ бѣжаніемъ Князя Саксонского.
Понеже предреченные Славяне Сарабы, [иміже тогда правітелствовалъ Звѣздодраго капітанъ славныи] одержаны и утѣснены подъ командою Білослава началніка ихъ, отъ многочісленнаго воиска Францужского, правітелствуемого Адолѳомъ Генераломъ Короля Гілдіберта Францужского, біющеся яко отчаянные, быша побѣдітелмі, однакожъ со смертію Білославовою. Но его братъ Дерванъ, отмстілъ тую смерть разбітіемъ воиска правітелствуемого Адолѳомъ же Генераломъ, и самімъ Королемъ Дагобертомъ, наслѣднікомъ Гілдібертовымъ.
Послѣди сея побѣды развоевали Турінгію и Саксонію, опустошающе оные страны.
Сіи Славяне Сорабы, суть часть отъ оныхъ древнія страны Трівалловъ Мізіи верхнія, которые прішедше отъ Сѣвера, заняли велікую часть Далмаціи, древнее же жітелство Сорабовъ было [якоже Плініи сказуетъ] окрестъ моря Меотіса, отнюдуже отъидоша часть къ Дунаю и къ Мізіи верхнеи, часть путешествоваше чрезъ Сармацію, въ Лузацію.
Идѣже разсѣявшеся по мѣстамъ бліжнімъ, остановіліся при рѣкѣ Салѣ и Албіи, сущіи же Мізіи верхніе, нарекліся сами собою Сарбли или Сербли, отъ сосѣдовъ же своіхъ наречены Сірбы, или Сірвіане, даша они имена Градомъ, Сербеко и Сербесто. Уѣздъ ихъ протязашеся отъ Самандріи города, лежащаго при Дунаи, даже до Ніщевы. Мѣста статнѣішіе Сербіи Стоіныбіоградъ, столныи градъ тоя украіны Прістенъ, гдѣ роділся Іустініанъ Царь; Новомонтъ городъ непоборімыи и Монтенегръ, гдѣ есть пребогатое копаніе рудъ златыхъ и сребра.
Сорабы Славяне Лузацкіе, имѣли многіе воіны съ Карломъ велікімъ, разбіли на многіхъ бояхъ его воіско, изъ которыхъ на едіномъ погібли трітцать двѣ тысящи Французовъ.
Они же соедінівшеся съ Велетабами или Вілчами, съ другімъ народомъ Славянскімъ, разгоняли часто полки Карловы.
Но Карлъ послалъ на конецъ сына своего Карла со всѣми своіми сілами протіву тѣхъ Славянъ, надъ которыми онъ на конецъ явілся побѣдітель со смертію Міледоха Государя ихъ и правітеля, того ради учінівъ миръ съ Карломъ въ лѣто 804 обратіліся протіву Королевства Датского, возвѣстівше воину Королю Годефріду, которои получівъ помощь отъ Вілчовъ Славянъ, вступілъ во страну Абродітовъ Славянъ, завоевалъ нѣсколко, крѣпостеи, прогналъ Драшку ихъ Князя, убілъ Догеламба другаго ихъ Князя, не безъ погубленія велікого своіхъ людеи, долженствующи прічітати здравіе свое, и останковъ своего воіска, мужеству Вілчовъ Славянъ, которые за древніе вражды со Афродітами бывшіе, соедініліся своеволно Датчаніну; Драшка учінілъ отмщеніе имъ, завоевавъ велікои градъ Змелдінгъ, но не многу по томъ времени мінувши, Драшка прілучіся на ярмонкѣ Реріцкои, бысть убіенъ предателствомъ людеи Годефрідовыхъ. Абродітяне по смерти Драшковои, осаділи и завоевали и опустошіли крѣпость Гогбоховъ, стоявшую при рѣкѣ Албіи, разбіли воіско Сірарда Короля Датского, блізъ Ѳінніи, и разбівъ его такожде въ Юціи, изъ которыя прогнавъ овладѣли ею, на другомъ бою взяли въ полонъ сына его Сірардова Ярмеріка, съ двѣмя его сестрами. Едіну изъ ніхъ продали Королю Норвежскому, другую же отдали Германомъ, съ которыми по смерти Карла велікаго, учініли многіе воіны, и на трехъ баталіахъ главныхъ [едіна была блізъ Горінгена въ Турінгіи, другая при Родовікѣ въ Саксоніи, а третія между рѣки Ѳулды и Вісурга] Цесарцы потеряли болши 50000 людеи съ малымъ урономъ Славянъ,
Едіна часть отъ ніхъ жівущіхъ при мори Балтіискомъ, сілнымъ флотомъ напали на королевство Аглінское, правітелствуемое Гешперомъ Королемъ, которои на конецъ бысть побѣдітель, взявъ въ плѣнъ Ратша или Рашта Короля Славенского, егоже Герешперъ повелѣлъ ослъпіти. Оставшіи убо Славяне возвратівшіся во своя домы, и устроівши свои воіска, опустошіли Ѳіоннію островъ началныи на мори Балтіискомъ.
Имѣли многіе воіны со Аррігомъ Саксонскімъ первымъ Княземъ въ Германіи.
Біліся со Гендрикомъ Цесаремъ въ лѣто 934, воінствовали на Оттона Перваго Цесаря въ лѣто 957, которого разбіли въТурінгіи тако, что едва возмогъ избыти бѣгомъ.
Возбуждены отъ Італіянъ, подвігли воіну на Оттона втораго, и во двухъ сраженіяхъ тако ихъ одолѣлъ, что на конецъ отходомъ отошли во свояси.
Послѣди учінівъ миръ съ Цесаремъ, помогали ему многократно протіву его враговъ, и между иныхъ на Віхіманна, мятежніка застарѣлого Оттонова, егоже убілъ Мізаха Князь Славянскои и другъ Оттоновъ.
Умершу же Оттону, имѣли лютѣішые воіны со Оттономъ третымъ въ лѣто 989. На послѣднемъ бою, аще и пало Славянъ велікое чісло, обаче Цесарь здѣ потерялъ цвѣтъ своего воіска, и нікогда было ему возможно покоріти себѣ весма еси народъ, которои паче почіталъ волность пріродную, нежели вещи дражаишые, изволяли лутче смерть, нежели служіти Цесарю, или инымъ.
При томъ же совершающи своя стуженія протіву державства, дали едіно пораженіе досадное Корраду второму Цесарю, въ лѣто 1029.
Такожде подобное прінесли въ лѣто 1055, Цесарю Фрідеріку, и прославіліся во всеи Европѣ.
С Горалдъ Король Датскои и Норвежскои, взявъ въ товаріщи своіхъ ѕлочіненіи Дука и Дала, Князеи Славенскіхъ съ ихъ людми [которыхъ мужествомъ подъ иго взялъ Аквітаію] и прошедши въ Брітаннію, убілъ Короля Гумбрскаго.
Потомъ учінівши Флотъ карабелныи сілнѣишіи, напали Славяне едіни на страны восточные Зееландіи, гдѣ имѣли жестокіе воіны съ Королемъ Росхілдіискімъ, и взяли многіе корысти.
Учінівше главныи другіи Флотъ 1500 караблеи, [сірѣчь лодокъ ] напали на Галандію идѣже прішла на ніхъ буря нощная, отъ которыя болшая часть погібла въ мори. Останки же возвратівшіся въ домы, собрали новыхъ людеи, и сразіліся со Швеномъ Королемъ Датскімъ. Которого разбівъ, взяли въ полонъ Славяне.
Которые ради своіхъ непрестанныхъ воінъ, нерадѣли о наукахъ, лішіліся Історіопісателеи вѣрныхъ, иже бы издали на свѣтъ бои ихъ древнія. Аще же и ту и индѣ, но и то внѣ намѣренія было о ніхъ напісано какоелібо дѣло отъ спісателеи дѣиствъ протівныхъ, и то учінено съ толікою особлівостію о своіхъ токмо, понеже не издали на свѣтъ, развѣ оное чесого невозможно было имъ отрещіся, по прічінѣ дѣиствъ не слыханыхъ нікогда но очевідно відімыхъ.
Такожде другое дѣло, которое ѕѣло затміло мужество и сілу Славянскую, было ихъ свое несогласіе, и ихъ междоусобные рати.
Которыхъ ради превозмогли непріятели одолѣвати ихъ. Ніже обрящется когда, что бы отъ какова Короля, или отъ Цесаря преодолѣнъ былъ весь родъ Славянскои, купно моря Венедіцкого. Которыи раздѣлілся на многіе народы сілнѣишіе подъ князьями и началами разными, но точію едіна часть изъ ніхъ, [аще же бы соедінени были вкупѣ между собою, были бы доволны протіву стояти, не токмо Королю Францужскому или Цесарю, но протіву многіхъ,] были купно соедінены, и рѣдки суть образцы, чтобъ которои Король или Цесарь ратовавъ протівъ Славянъ, не имѣлъ бы въ самое то время иныхъ Славянъ въ помощь свою, да побѣдітъ оныхъ тогожде рода, которыи на него наидетъ.
И сія истінна, учінілася не безсвідѣтелствованна едінымъ токмо образомъ Ругяновъ, толіко сілныхъ въ родѣ Славянскомъ, которыхъ Королевство нікогда не упало, развѣ токмо когда возъимѣли за непріятелеи оныхъ отъ своего рода.
